Перейти к содержанию

Симон Петлюра


Рекомендуемые сообщения

Текст приводится на языке оригинала.

Народився Симон Васильович Петлюра 10 травня 1879 р. у Полтаві від батьків козацького роду. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі, а з 1895 р. вчився в духовній семінарії, де з самого початку брав участь у діяльності таємної української громади, що причинилося до виключення його з семінарії 1901 р. У 1900 р. С. Петлюра стає активним членом Української Революційної Партії (РУП) у Полтаві. Восени 1902 р. під загрозою арешту він виїхав на Кубань, де спершу вчителював, а згодом працював над архівами Кубанського війська. 1903 року був заарештований за діяльність у Чорноморській Вільній Громаді (філії РУПу) та за співробітництво з її закордонними представництвами. Звільнений з ув'язнення "на поруки" 1904 р., виїхав до Львова, тут редагував орган РУПу "Селянин". 1905 р. у зв'язку з амністією С. Петлюра повернувся до Києва.

 

Після перетворення РУПу в Українську Соціял-Демократичну Революційну Партію як її делегат бере участь у з'їзді галицької УСДП 1906 р. Того ж року виїжджає до Петербургу, де працює в редакції місячника соціял-демократичного напрямку "Вільна Україна". Видавничі можливості в Україні після революційних подій 1905 р. кличуть його до Києва. Тут він стає секретарем газети "Рада", а в 1907-1908 рр. - співредактором органу УСДРП "Слово". С. Петлюра був причетний також до редаґування наукового журналу "Україна".

 

1909 р. він переїжджає до Москви, де спільно з О. Саліковським від 1912 р. редаґує журнал "Украинская Жизнь", який виходив до 1917 р. В Москві С. Петлюра одружується з Ольгою Більською. В роках 1916-1917 він працював у "Союзі Земств", який допомагав фронтові, і став його уповноваженим на Західному фронті.

 

Ця кипуча діяльність С. Петлюри в громадсько-політичному житті стала підготовчим етапом до подій Української Національної Революції і його чільної ролі в цих подіях.

 

Навесні 1917 р. С. Петлюра був призначений головою Українського Військового Комітету Західного фронту і як його делеґат взяв участь у І Всеукраїнському з'їзді в Києві (18-21 травня 1917 р.), де був обраний головою Українського Генерального Військового Комітету. З утворенням Центральної Ради у червні 1917 р. С. Петлюра став її Генеральним секретарем військових справ. Уся його енергія була спрямована тоді на створення українських збройних сил.

 

Восени 1917 р., не погоджуючись з напрямними в Уряді В. Винниченка, С. Петлюра вийшов з Уряду і, виїхавши на Лівобережжя, організував Гайдамацький кіш Слобідської України, який згодом під його проводом відіграв вирішальну роль в січні - лютому 1918 року в боях за Київ і у ліквідації більшовицького повстання на Арсеналі.

 

Після гетьманського перевороту (квітень 1918 р.) Петлюра очолив Київське Губернське Земство і Всеукраїнський Союз Земств. На цьому посту він був заарештований гетьманським урядом і після чотиримісячного ув'язнення переїхав до Білої Церкви і взяв участь у протигетьманському повстанні, після чого увійшов до складу Директорії й очолив Армію УНР як її Головний Отаман.

 

Після виїзду В. Винниченка за кордон С. Петлюра 11 лютого 1919 р. став Головою Директорії, вийшовши з рядів УСДРП. Він очолював збройну боротьбу Армії УНР впродовж десяти місяців за надзвичайно важких внутрішніх і зовнішніх умов, що включали і період боротьби об'єднаних армій УНР і УГА проти більшовиків і денікінців. Опинившись в оточенні ворожих сил у безвихідному становищі, Уряд УНР на чолі з С. Петлюрою 5 грудня 1919 р. виїхав за кордон, до Варшави, в пошуках союзника проти окупанта і червоної армії.

 

Армія УНР за наказом Головного Отамана пішла у перший Зимовий Похід. Після укладення "Варшавського договору" й військової конвенції з Польщею, війська УНР під проводом С. Петлюри спільно з польською армією як союзником повели наступ проти більшовиків і 7 травня 1920 р. зайняли Київ. У червні довелося об'єднаним арміям під тиском переважаючих ворожих сил відступити з Києва. Тоді С. Петлюра продовжував боротьбу з більшовиками власними силами, та після перемир'я між Польщею і совєтською Росією (жовтень 1920 р.) з'єднані Армії УНР перейшли в листопаді того року Збруч і були інтерновані в Польщі.

 

Спочатку С. Петлюра з Урядом перебував у Тарнові, згодом під прибраним прізвищем - у Варшаві. Після того як більшовицька влада зажадала, щоб Польща видала його більшовикам, він переїхав до Будапешту, відтак - до Відня і Женеви, а наприкінці 1924 р. - до Парижу, де керував діяльністю екзильного уряду УНР і заснував тижневик "Тризуб".

 

Публіцистичну працю С. Петлюра почав ще в 1902 р. в Літературному Науковому Віснику (ЛНВ) і продовжував її в редаґованих ним періодичних виданнях. Тематика його статей охоплювала різні аспекти справи національного визволення української культури ("І. Франко - поет національної чести", "Пам'яті Коцюбинського"). Його публіцистичні праці мали значний вплив на формування української національної свідомості ще в передреволюційні роки.

 

У Польщі він відновив свою публіцистичну діяльність, видавши в 1923 р. брошуру "Сучасна українська еміґрація і її завдання", а вже в "Тризубі" С. Петлюра писав переважно про недавні українські визвольні змагання, про становище України під більшовиками та завдання еміграції. Свої праці підписував власним прізвищем і різними псевдонімами: В. Марченко, В. Салевський, І. Рокитний, О. Ряст та криптонімами.

 

Із своїх принципових безкомпромісних позицій С. Петлюра ніколи не сходив ні як публіцист, ні як військовик, ні як політик. З іменем Симона Петлюри пов'язана збройна боротьба українського народу за визволення з-під ворожої окупації, за свою державність (1917-1921 рр.). Був він талановитим організатором і командувачем, який зумів згуртувати видатних і досвідчених військових і політичних діячів. Будучи Головою Директорії, виявляв у своїй діяльності щирий демократизм і гуманність та водночас був видатним політиком. Він передбачав значну роль української еміграції в боротьбі за незалежність і державність України.

 

Загинув С. Петлюра в Парижі на вул. Расіна 25 травня 1926 р. від семи куль більшовицького аґента Шльоми Шварцбарта, який стріляв, нібито, з помсти за жидівські погроми в Україні, хоча С. Петлюра був рішучим противником тих погромів. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

 

Симон Петлюра (1879-1926) Голова Директорії УНР і Головний Отаман Військ УНР // Державний центр Української Народної Республіки в екзилі: статті і матеріали

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

А с тем чьим агентом был Шварцбард, по сей день разобраться не могут...
Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

QUOTE (Гриціан @ Mar 18 2007, 05:14 AM)
А с тем чьим агентом был Шварцбард, по сей день разобраться не могут...

А какие варианты?

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

от поляков до частной инициативы
Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Петлюровский журнал «Тризуб» так освещает картину преступления: «25 мая 1926 года на улице мировой столицы Парижа московский кат жид Шварцбард коварно застрелил Главного Атамана Симона Петлюру…Преступника, что убил Вождя Украинской нации и защитника Жидовской, – судил еврейский суд присяжных. Жидовство целого мира мобилизовало все свои силы, чтобы оправдать московского наемника и опозорить Того, кто желал жидам только добра. Преступник был оправдан. Москва праздновала свою победу».

 

«Даже пребывая в изгнании, – продолжает Владимир Сергийчук, – Глава Директории и Главный Атаман войск УНР сердцем переживал за судьбу украинских евреев, которые оказались под властью большевиков. Как относился Симон Петлюра к евреям, свидетельствует еще, на первый взгляд, кажущийся незначительным, но довольно убедительный такой факт. В изгнании, где Глава Директории и Главный Атаман войск УНР находился, как и все украинские воины и парламентеры, в материальном затруднении, он в феврале 1921 года передал еврейским беженцам в Польше 15 тысяч польских марок помощи».

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

QUOTE (cat1 @ Mar 18 2007, 07:15 PM)
Петлюровский журнал «Тризуб» так освещает картину преступления: «25 мая 1926 года на улице мировой столицы Парижа московский кат жид Шварцбард коварно застрелил Главного Атамана Симона Петлюру…Преступника, что убил Вождя Украинской нации и защитника Жидовской, – судил еврейский суд присяжных. Жидовство целого мира мобилизовало все свои силы, чтобы оправдать московского наемника и опозорить Того, кто желал жидам только добра. Преступник был оправдан. Москва праздновала свою победу».

«Даже пребывая в изгнании, – продолжает Владимир Сергийчук, – Глава Директории и Главный Атаман войск УНР сердцем переживал за судьбу украинских евреев, которые оказались под властью большевиков. Как относился Симон Петлюра к евреям, свидетельствует еще, на первый взгляд, кажущийся незначительным, но довольно убедительный такой факт. В изгнании, где Глава Директории и Главный Атаман войск УНР находился, как и все украинские воины и парламентеры, в материальном затруднении, он в феврале 1921 года передал еврейским беженцам в Польше 15 тысяч польских марок помощи».

Вот прямо так по русски и написано? Или это Ваш перевод?

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Сегодня был в краеведческом музее Нью Йоркщины, .............................................................................................................................................................................................................................

 

(Убрано проспавшимся и ужаснувшимся автором) Коментарии о музее см. ниже

Изменено пользователем Гриціан
Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

QUOTE (Гриціан @ Mar 19 2007, 07:36 AM)
Сегодня был в краеведческом музее Нью Йоркщины, там один манекен изображал дружбу хохлов и кацапов против жидов. Для убедительности на грудь приклепали Егория 3-ей степени.
Не то что я верю в украинско-еврейскую империю... но чистые намерения Главреда вызывают подозрения.

в якому саме. адресок не подскажите? smile.gif

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Symon Petliura's overcoat hangs in a display case flanked by sculptures of wife Olga (left) and daughter Lessia (right).

 

 

image

 

Max Pyziur (Brama) and Daria Melnykovych view a display room containing a collection of Symon Petliura's personal effects. (Bibliotheque Ukrainienne Symon Petlura).

 

image

 

An old illustration (source unknown) shows the spot where Symon Petliura was assassinated.

 

image

 

The same corner, Rue Racine and Boulevard Saint Michel, as it looks today.

 

image

 

The Petliura monument is located in section 11, #56 in Paris' Cimetiere du Montparnasse. His wife Olga Petlura (1885-1959) and daughter Lessia (1911-1942) are also buried here.

 

image

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

 

 

image

 

Фотографія Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри (є особистий підпис С.Петлюри та печатка Варшавської філії Українського Червоного

 

image

 

Кольорова репродукція Симон Петлюра. Портрет роботи художника Петра Холодного. 1936 рік.

 

image

Austin III serii ukraińskich Strzelców Siczowych o nazwie: "Petlura", zima 1919.

 

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Вообщем, проснулся я сегодня и взглянув в монитор, понял, что вчера в состоянии пол-литра за компьютер уселся. Нехорошо... дас. Поэтому чудожество своё подотру, а музее сообщаю следующее.

Кино "Night at the Museum" смотрели? Вот это и есть тот музей. Сын попросил на денюху свозить в это место --- очень мамонтов уважает. В отделе Asian People, стоит под Стекло манекен облаченный в черкеску при погонах, Георгии и колодках генерал-майора... фамилие запамятовал. Генерал царский, во всяком случае по колодкам. Рядом висит стилизованая картина "Козак Мамай" и длинный текст о том как казаки произошли с Украины, как они боролись против врагов православия и как им было тяжело, пока они не присоеденились к "русскому царю" и стали вместе дружить против иноверцев. Тогда им стало намного легче и (видимо на радостях) они покорили Сибирь и еще чего-то там. Находиться это дело на первом этаже между грузинами и каки-ми-то непонятными евенками в шапочках из мешковины опечатаных царскими орлами. Музей этот вообще с приколами. Большую часть центральной гелереи, оттесняя кости динозавров занимает панно подписания мира России и Японии с надписями на русском и японском. Министр Вите там тоже нарисован, а также Николай Второй вручающий японскому коллеге по профессии огромную саблю-селедку, в ответ на катану из рук японского императора. Вот такая история.

Изменено пользователем Гриціан
Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Извольте: http://www.amnh.org/

 

The Museum is located at 79th Street and Central Park West and is easily reached by public transportation. The main entrance to the Rose Center for Earth and Space is located at 81st Street between Central Park West and Columbus Avenue.

 

Museum Entrance Hours:

Main Entrance (79th St. at Central Park West): Every day from 10 a.m. – 5:45 p.m.

Subway Entrance (Lower Level): Every day from 10 a.m. – 5:45 p.m.

Rose Center Entrance (81st St. between C.P.W. and Columbus Ave.):

Sunday – Thursday, 10 a.m. – 5:45 p.m.; Friday 10 a.m. – 8:45 p.m.

The 77th St. Entrance (between C.P.W. and Columbus Ave.) is not currently open to the public. The 77th St. Entrance is open for special events and education programs only.

The Weston Pavilion Entrance (Columbus Ave. and 79th St.) will be open both weekdays and weekends from July 1 through Labor Day.

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на другие сайты

Для публикации сообщений создайте учётную запись или авторизуйтесь

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать учетную запись

Зарегистрируйте новую учётную запись в нашем сообществе. Это очень просто!

Регистрация нового пользователя

Войти

Уже есть аккаунт? Войти в систему.

Войти
×
×
  • Создать...